Рецепт для Луценка

Написать комментарий 1
Версия для печати 

Не треба відкладати на завтра роботу, яку сьогодні за тебе можуть зробити інші

(Народна мудрість)

У Міністерстві внутрішніх справ знайшли, здається, найбільш екстравагантний спосіб боротьби з наркоманією в Україні. Під час засідання круглого столу в МВС, присвяченому питанням протидії зловживанню молоддю лікарськими засобами, було запропоновано, зокрема, продавати всі без винятку ліки лише за рецептами.

Таким чином фахівці-наркоборці сподіваються не лише покінчити зі схильністю українців до трамадолу, але й «перекрити кисень» тим, хто навчився знаходити замінники цьому синтетичному опіоїдному анальгетику.

Рішення вражає своєю простотою й чимось нагадує сумнозвісні спроби боротьби з алкоголізмом шляхом упровадження тотального «сухого закону» у США в 1919 році та в СРСР у 1985-ому. Від яких керівництво обох країн врешті-решт змушене було відмовитись.

Ефект в обох випадках був дуже сумнівний, зате нововведення дозволило суттєво збагатитися американським бутлегерам й завдало суттєвого удару по радянській виноробній галузі, яка ще довго «відходила» після скасування заборон.

Втім, мова зараз не про те. Наведена вище історична довідка – лише харч для роздумів про те, що вирішувати ту чи іншу проблему тотальною забороною найпростіше, але не найефективніше.

Головна ж проблема – в іншому. Хоча ініціатори нововведення стверджують, що подібна практика притаманна для медицини більшості розвинених країн, в Україні вона може дати просто паралітичний результат.

У країні, де катастрофічно не вистачає лікарів (за останніми даними Міністерства охорони здорв’я, «дефіцит» фахівців у цій сфері становить 48 тисяч осіб), зобов’язати тих ескулапів, що наразі працюють, виписувати документ на кожну упаковку аспірину чи анальгіну – фактично означає заповнити їх робочий день самою лише паперовою роботою. А завдання медицини все-таки в іншому.

Про те, що чекає пересічного хворого після нововведення, взагалі говорити страшнувато.

Уявіть собі. При банальному головному болі, якщо ваша домашня аптечка порожня, вам доведеться спочатку попрямувати до дільничного лікаря, відстояти там чималеньку чергу в компанії таких же нещасних (або й тих, кому ще гірше) й розжитися «рятівним» папірцем-рецептом. І лише після усіх цих маніпуляцій, повернутись додому з упаковкою таблеток з аптеки, яку ви бачите з власного вікна й «похід» у яку зазвичай займає п’ять хвилини вашого часу.

А, пробачте, якщо в людини пронос? Їй що тоді – помирати тихенько вдома від зневоднення організму, не маючи змоги сходити до дільничного лікаря? Чи чекати мовчечки, доки ескулап, за яким закріплено з півдесятка будинків для обходу хворих, прийде за викликом й, констатувавши факт самі знаєте чого, випише рятівний папірець?

Якщо ж згадати ще про людей похилого віку, у тому числі – тяжко хворих, то стає й геть не до сміху. Кожній бабусі, кожному дідусеві, які ледь можуть вийти з дому, доведеться щоразу долати шлях до районної поліклініки за необхідним їм препаратом. А родичі прикутих до ліжка змушені будуть (якщо робити все за законом, тобто – ніяких рецептів «через другі руки», лише після огляду лікарем самого хворого) щоразу транспортувати тих, кого вони доглядають, на прийом і назад?

Відтак, «палкий привіт», приправивши його кількома слівцями й виразами, забороненими для друку, передаватимуть МВС й лікарі «швидкої допомоги». Викликів у них може суттєво побільшати.

Ну й ще одне.

Які результати дає те, що той же трамадол зараз вже має відпускатися лише за рецептами?

Отож…