Українець – це звучить гордо

Написать комментарий 15
Версия для печати 

Україна святкує свій 17-й день народження. У такому віці чим не час поставити слушне запитання: чим є День Незалежності України для кожного маленького українця? І – чим він мав би бути?

Безумовно, відповідь на це питання повинен дати кожен сам для себе. Але, за логікою, це свято мало б бути чи не найбільшим для кожного свідомого українця.

На практиці все виходить далеко не так. Так, приміром, результати опитування однієї з українських соціологічних служб засвідчили, що майже чверть наших громадян соромляться того, що є українцями. На щастя, враження від цієї сумної статистики покращують інші цифри.

За останні два роки кількість українців, які пишаються своїм громадянством зросла більше, ніж на 20 (!) відсотків і склала 68,5% від всіх опитаних.

І хоча цей процес пояснюється здебільшого демографічними чинниками (старих людей, які ностальгують за комуністичним минулим, стає все менше; натомість підростає молодь, яка – хвали Боже – не пам’ятає комуністичних часів і не знає, хто такий Ленін), а не результатами належної роботи пропагандивної державної машини, проте така динаміка не може не радувати.

Тож чим є цей день для нас? Очевидно, День Незалежності – це не парад на Хрещатику, не святковий концерт з феєрверком, не кілька пляшок пива, розпитого з друзями за приємною розмовою, і тим більше – не святкові промови і привітання перших осіб держави. Незалежність – це щось більше. Це усвідомлення своєї самобутності. Це – радісний і водночас сумний день, адже у цей день, як ніколи, ми маємо пам’ятати про тисячі тих, хто віддав своє життя за цю омріяну Незалежність, так її і не побачивши.

Але все це в ідеалі. Живучи у світі, в якому постійно потрібно задовольняти потреби матеріальні, люди здебільшого залишать духовні потреби поза увагою або задовольняють їх за залишковим принципом.

Чим є День Незалежності особисто для мене? Відверто кажучи, раніше я навіть не замислювався над цим настільки серйозно. Цей день був скоріше одним з численних вихідних днів, гарною нагодою погуляти в центрі міста, сходити на концерт та випити чогось міцного, ніж якимось величним святом.

Проте сьогодні свято Незалежності викликає у моєму серці незнані досі емоції: я відчуваю гордість за те, що я – Українець. Хоча я ніколи не був аполітичним і завжди вважав себе українським націоналістом, але такої ейфорії від усвідомлення себе українцем на День Незалежності раніше не відчував.

Мої власні спогади про той далекий день, 24 серпня 1991 року, обмежуються лише кількома моментами. Пам’ятаю, почувши про «незалежність» я, будучи шестилітнім хлопчиком, не дуже розумів, що ж такого, власне, трапилось. Мені були маловідомі такі слова, як, приміром, «незалежність» та «переворот».

Що стосується останнього, то я, почувши його і наляканий можливістю цього самого «перевороту», ще кілька годин намагався триматися за ліжко чи за шафу – так боявся впасти, коли почне перевертати.

...24 серпня я не дивитимусь військовий парад. Я не піду на концерт і не слухатиму політиків. Я просто прокинуся зранку не так, як в інші 364 дні на рік. Я прокинуся з думкою про те, що я – Українець. Бо Українець – це звучить гордо.