Сталінські коломийки

Написать комментарий 6
Версия для печати 

Сталін був дуже мудрий чоловік.

Те, що хтось говорить про його помилки, є передовсім ознакою непорівняльно нижчого інтелекту його критиків. Насправді Сталін – прояв чистого раціоналізму, підпорядкованого далекій і великій мрії. Інша річ, що чистий раціоналізм ніколи не може бути добрим, а мрія принаймні не мусить такою бути. Але бідою Сталіна були примітиви, з якими йому доводилося мати справу, на яких він мусив покладатися, яким він навіть не міг розповісти про далечінь своїх мрій. Тому йому треба було – ще один доказ унікального розуму – одночасно займатися і стратегією, і тактикою, і кадровими питаннями, і навіть якимось дрібним дизайном.

1943 року війна з німцями була вже Сталінові пофіг. Він знав, що буде побєда. 1943 року Сталін думав про те, аби не втратити Україну. По-перше, це принизливо для кожного власника, по-друге, Україна – основа будь-якої імперії. А 1943-го стало зрозуміло, що в Україні все дуже зле, бо з’явилася УПА. Треба було зробити якось так, щоб принаймні у великій фортеці Карпати, через яку доведеться переходити фронтам, яка опиниться у глибокому тилу, в якій можна партизанити роками, яку потрібно міцно вмонтувати в радянську систему, національна революція не стала такою ж загрозливою, як на Волині.

Сталін вирішив наперед пустити туди диверсантів. Ті мали би видавати себе за волинських упівців, чия поведінка мала би бути жахливішою, ніж німецька (саме на Галичині німці були найм’якшими).

Сталін покликав старого Ковпака. Ковпак на той час уже трохи попартизанив на Сумщині і його визнали головним українським народним месником. Він народився ще 1887 року. Дуже погано вчився. Потому 1918-го воював проти Української держави, займався всіляким партійним і господарським керівництвом. Був партійцем у Путивлі.

В евакуацію його не забрали через цілковиту нецінність. І Ковпак став партизаном. На тлі інших геройств його загін виглядав дуже непогано. Сталін вирішив зробити з нього символ. Саме цьому символові доручили очолити групу диверсантів, які мали пройтися Західною Україною. Сталін прийняв його у Кремлі, сказав, що треба робити, поблагословив. Секретну операцію назвали «Сталінський рейд».

Ковпак узяв із собою лісовика Вершигору, який опісля став письменником про війну, та Семена Руднєва, який дуже гарно вчився у військовій академії, був добрим військовиком, 1938 року потрапив під репресії, тоді його відпустили, а з початком війни прийшов до Ковпака й казав йому, що і як робити у війну.

12 червня 1943 року 1656 різношерстих вояків, добре оснащених різним причандаллям, вирушили з бази в Білорусії на Україну. Ховаючись від УПА, вони перейшли Волинь, Тернопільщину, попри Бучач і Галич. 16 липня ковпаківці з’явилися біля Войникова і перейшли Дністер. Через два дні вже були коло Солотвина. Тоді трохи попалили нафти в Биткові. 25 липня їх почали переслідувати. Горганами ковпаківці плуталися до Микуличина, Яремча і 4 серпня напали на Делятин.

Увесь цей легендарний рейд у Карпатах тривав менш ніж місяць. Було знищено п’ять танків, підстрелено три літаки, підірвано чотирнадцять колійових мостів (декілька з них – пам’ятки інженерної архітектури).

Навіть із погляду диверсійних операцій це ніщо для такої велетенської банди. Важливішим було інше. По-перше, ковпаківці, оснащені жовто-синіми прапорами, вчиняли такі розправи над гуцулами, які готові були допомогти їм, що міф про страшних бандерівців передавали горами ще тривалий час. А по-друге, кожну, навіть дріб’язкову, диверсію супроводжував розстріл німцями сотень заручників, контингент яких формувався здебільшого з найвідоміших, найактивніших, найпомітніших, найвпливовіших українців. Сталін знав, що робив.

У всій цій акції, яка закінчилася втечею генерала Ковпака у фірі з гноєм, була ще одна непередбачена інтрига. Військовик Руднєв, який номінально числився комісаром, думав про боротьбу з німецькими окупантами. Він побачив, що саме УПА є тією силою, яка протистоїть німцям на українській території. І комісар Руднєв почав провадити переговори про об’єднання зусиль, бо не знав іншої місії Ковпака. Тоді чекістці Ані Туркіній, яка працювала під прикриттям радистки, дали завдання забити Руднєва. І вона зробила це. А тоді ще й організувала похід у розвідку його синові Радікові, з якого той не вернувся.

Після війни, коли Сталін придумав зробити Україну однією з держав-засновниць ООН, він призначив Ковпака міністром оборони УРСР, аби все виглядало по-державному. Україну прийняли, міністерство зліквідували, Ковпак помер аж 1967 року.

Убитих ковпаківців, яких поховали гуцули, викопали і перенесли до Яремчі. Над ними поставили пам’ятник, обриси якого скопіювали з малюнка в упівському самвидаві. Рейд перестали називати сталінським, почали звати карпатським. Ковпак і ковпаківці перетворилися на головну карпатську легенду радянського періоду. П’яні поети скомпонували кількасот коломийок про все це. Та й усе. Така історія.