Яку історію обговорював Ющенко з королем Швеції?

Написать комментарий 3
Версия для печати 

Українсько-шведські відносини були досить дивними. Якщо їх проаналізувати, то складається враження, що українці були абсолютними нездарами, а шведи – добрими робінгудами, які начебто постійно (і в цілому невдало) приходили нас рятувати в обмін на продовольство.

В Україні з’явився новий стратегічний партнер, який має лобіювати наші інтереси в Європі. Якщо раніше це були Польща і Литва, то сьогодні це вже Швеція. Віктор Ющенко на зустрічі із Карлом XVI Густавом (офіційний візит короля триває з 30 вересня по 3 жовтня) заявив, що хоча євроінтеграційний шлях є нелегкий, проте з «такими друзями та партнерами, як Швеція, Україна його успішно пройде».

Швеція була призначена нашим другом під круглу дату (в черговий раз спостерігаємо якусь нездорову нашу любов до круглих дат).

300 років тому польський король Станіслав Лещинський і український гетьман Іван Мазепа уклали таємну угоду, за якою Україна входила до складу Польщі, а Мазепа отримував титул князя, а також Полоцьке й Вітебське воєводства, які мали підпорядковуватися польському королю.

Нагадаємо, що в ті роки тривала Північна війна 1700-21 рр. між Швецією і Росією за панування на Балтиці. Лещинський був прошведськи налаштованим, тож він був зв’язковою ланкою між Мазепою і Карлом ХІІ. І після підписання українсько-польського договору, Мазепа уклав угоду з шведським королем. Згідно з цим документом, шведи зобов’язувалися обороняти українську територію, направляючи для цього свої війська, гетьман и козацька старшина зберігали свої права і вольності, Мазепа призначався довічним князем (гетьманом) України, а також зобов’язувався на час війни передати шведам міста Стародуб, Мгли, Полтаву, Гадяч і Батурин.

Крім того, гетьман обіцяв щедру продовольчу допомогу шведському війську. І от 28 жовтня 1708 р. Мазепа разом з чотирьох- (за іншими даними – п’яти-) тисячним військом приєднався до шведської армії. А навесні 1709 р. це зробив кошовий отаман Кость Гордієнко, уклавши перед тим договір про спільні дії та майбутню незалежність Запоріжжя від Росії.

Відверто кажучи, договір зі Швецією навряд чи мав би якесь значення у випадку її перемоги в Північній війні. Пункти угоди здебільшого стосувалися воєнних дій, а подальша доля України була, по суті, визначена угодою з польським королем.

Відтак, якби Полтавська битва завершилась інакше і армія Карла ХІІ дотисла армію Петра І, то Україна повернулася на позиції 1648 р., тобто знов була в складі Речі Посполитої.

Звісно, можна розглядати 300-річчя карло-мазепинської угоди як епізод «довговікових україно-шведських відносин», але вони були не такими вже й безхмарними.

Перші відомості про взаємини між східними слов’янами та північнонімецькими племенами (предки сучасних шведів) датуються VIII–IX ст. Тоді наші предки вели активну торгівлю, і ні про що інше не думали. Можна, звісно, за бажання відшукати шведський слід у становленні Київської Русі.

Приміром, згідно з норманською теорією заснування східнослов’янської державності, саме з узбережжя Швеції варяги прибули на Русь. Правда, тут-таки прихильникам цієї теорії обов’язково слід визнати неспроможність наших пращурів творити власну державність і, відповідно, відсталість (як мінімум у політичному та соціальному плані) від норманів.

У будь-якому разі київські князі аж до розпаду своєї держави підтримували тісні контакти зі скандинавськими країнами: династичні шлюби, співробітництво у військовій та економічній сферах.

Більш тісні контакти між країнами встановилися в XVІІ ст. 1626 і 1631 р. король Густав ІІ Адольф посилав дві посольські місії до запорізького козацтва з пропозицією укласти військовий союз проти Польщі і забезпечити шведський протекторат над українськими землями (у той момент тривала Тридцятирічна війна). Проте козаки тоді не були зацікавлені в незалежності і пропозицію відхилили.

Але вже за 20 років ситуація змінилася. Підтримки шукав український гетьман Богдан Хмельницький, який 1650 р. запропонував шведам військовий союз проти Польщі, але тодішня королева Кристина пропозицію відхилила. Зате її наступник Карл Х Густав виявився більш зговірливим і 1654 р. погодився створити антипольську коаліцію у складі Швеції, Молдавії, Валахії і України.

Власне, ця дата є чи найважливішою в українсько-шведських відносинах минулих століть. Адже, по-перше, військовий союз дав певні результати – 1655 р. Карл Х захопив Варшаву і Краків, і лідери двох країн почали переговори щодо поділу Польщі. А, по-друге, за два роки шведи вийшли до Хмельницького з цілком конкретними і реальними пропозиціями: укласти союз проти Росії і Польщі, за що Україна до своїх територій долучила б польські території до Вісли і частину Білорусі із Смоленськом. Гетьман пропозиції відхилив.

Помилку Хмельницького уже за кілька місяців намагався виправити Виговський, але за той час політична ситуація в Європі змінилася і шведські пропозиції уже були не актуальними.

Контакти поновилися 1708 р. між Мазепою і Карлом ХІІ, і попри невдачу, продовжилися і після смерті українського гетьмана. Той же Карл XII уклав союз з Пилипом Орликом, і зобов’язався надавати допомогу Україні в боротьбі проти Росії (у випадку успіху Україна мала перейти під шведський протекторат). Але успіхом ця боротьба не увінчалась.

Два століття потому Українська Народна Республіка проголосила незалежність, але Швеція, попри «давні дружні зв’язки» її не визнала.

Тож дипломатичні відносини між державами були встановлені 13 січня 1992 р., після набуття Україною незалежності.

Таким чином, попри інтенсивність наших із шведами стосунків, говорити про те, що вони були успішними, на жаль, не доводиться. Тож, святкування 300-річчя українсько-шведського військового союзу і Полтавської битви (як нашого спільного виступу проти російських військ) – це крок у відповідь на тривалу російську пропаганду успішності Полтавської битви, а також черговий український «привіт» Кремлю (слідом за Голодомором і святкуванням 350-річчя Конотопської битви.

Адже шведи і за Хмельницького, і за Мазепи були такими ж нашими ситуативними союзниками, як і ті ж татари під час визвольної війни 1648-54 рр. Але таких пишних святкувань для татарських лідерів ніхто не влаштовує. З іншого боку, не татари, а шведи незабаром головуватимуть в ЄС.