Лидер группы «Грынджолы» Роман Калин: Ющенко общается с жуликами, как дипломат

Написать комментарий 9
Версия для печати 

Тогда, четыре года назад вся Украина, от мала до велика, пела «Разом нас багато. Нас не подолати». Простые ребята из Ивано-Франковска стали знаменитыми за один вечер. Потом было провальное выступление на «Евровиденьи»...

Чем в настоящий момент живут музыканты, не изменили ли они своего отношения к событиям четырехлетней давности и что вообще думают о дне сегодняшнем, узнал у лидера группы Романа Калина.

Романе, над чим ви зараз працюєте й чим зараз взагалі живе гурт «Ґринджоли»?

Живемо своїм подальшим творчим життям. На власній студії звукозапису гурт створює музичні фонограми для себе, для інших музичних виконавців, співаків, гуртів. Також гурт веде активну громадську діяльність – допомагаємо молодим виконавцям, організовуємо концерти, різні благодійні акції. Також ми живемо нормальним житейським життям, як всі люди: сім’я, діти, школа, уроки. Наші музичні твори видаються, ми дописуємо черговий альбом. Збираємося знімати відео-кліпи, якщо знайдемо кошти. Та якщо не знайдемо, то все одно будемо знімати.

Чи відчуваєте ви якісь зміни, що сталися в суспільстві загалом та у вашому житті зокрема за ті чотири роки, що пройшли від помаранчевої революції?

В суспільстві відчуваю.

В Україні – ера дикої демократії, тобто бардак.

Насправді з часом стає зрозуміло, що в цій країні порядок зможе навести лише конкретна радикальна сила, яка буде мати якусь радикальну ідею, і керувати тією силою буде достатньо жорстока людина, яка буде своєю твердою рукою наводити порядок. На жаль, Україна не доросла до Президента Ющенка – демократичного, проєвропейського, який намагається цю проазіатську державу втягнути в Європу, але йому це дуже важко вдається.

Цей народ потребує нагайки, його треба бити, тлумати, принижувати, щоб боявся.

Бо через повну вседозволеність, безвідповідальність і маємо в країні такий бардак. Замість політичних сил ми маємо декілька бандитських угрупувань, які об’єдналися навколо своїх главарів. В нас немає жодної нормальної політичної сили, яка би мала якусь ідею, навколо якої би всі об’єдналися. Є лише збориська. Збориська навколо Юлі Тимошенко, збориська навколо Володимира Литвина, навколо Ріната Ахметова.

Що, в тих партіях може бути хтось лідером, крім Юлі Тимошенко? Що, може прийти якийсь Вася, Петя, й тому що він наймудріший й видаватиме найрадикальніші ідеї для спасіння держави, його виберуть головою партії БЮТ чи Партії регіонів? Та ніколи в світі. Тому що це – бандугрупування. Поки не з’явиться справді ідейна політсила, навколо якої об’єднаються люди, незалежно від місця проживання, кольору шкіри, мови спілкування, доти буде бардак.

Поки що всі живуть за правилом «розділяй і владарюй». Нас ділять на дві частини: ти шахтьор, а ти – гуцул. Розсварили людей й тепер керують ними, як маріонетками.

А що ж це може бути за сила, яка нас об’єднає?

Нас може об’днати тільки війна. Проти спільного ворога.

Москалі на нас нападуть, увійдуть, скажімо, до Севастополя, і тоді ми скажемо: «Опа! Нашу ж землю хоче ворог завоювати!». І тоді буде об’єднання. Або ще може об’єднати землетрус, чи потоп.

Теперішня економічна криза – хіба не така сама війна? Чому вона не об’єднує?

Ця криза вдарила по тих, хто має дуже багато грошей і має великий бізнес. А переважну більшість простого населення, десь 90 %, ця криза торкається дуже легко. Адже їм нема що втрачати, «крім своїх кайданів». Що, вас дуже торкається економічна криза? Чи ви маєте мільйони доларів у гривнях, які знецінюються? Чи у вас є якісь нафтові родовища? Ні, нічого в нас нема, тому нам немає що втрачати. Економічна криза в них, а не в нас.

Серед наших політиків, більш чи менш відомих, чи можете ви назвати того лідера, який би був головнокомандувачем на тій війні? Який би взяв в руки, як ви кажете нагайку, й твердою рукою зробив з України нормальну державу?

Поки що не бачу нікого. Всі ті, хто є, на мій погляд – це погані актори, які відібрали в нас, артистів, наш хліб. Замість того, щоб люди споглядали й слухали нормальні розумні речі митців, художників, поетів, кінорежисерів, ми слухаємо брєд цих поганих акторів. Вони просто себе піарять, щоб про них не забули.

А ви не відчуваєте якийсь дискомфорт чи образу за те, що вас тоді використали?

А хто?

Те, що було 4 роки тому – це насправді один з найкращих періодів мого життя, тому що тоді люди вийшли й об’єдналися заради якоїсь ідеї.

У всіх було бажання створити гідну європейську державу, в якій будуть жити наші діти. Тобто, ми виходили не заради якихось політичних особистостей. І пісню ми співали не заради Юлі Тимошенко, як якийсь там гурт співав: «Юля косу носить тра-та-та». Якби на той момент лідером опозиції був не Ющенко, а якийсь там Плющенко, чи Паращенко, то в пісні звучало би «Паращенко – так!». Те, що там використано прізвище Президента, не говорить про те, що це був гімн саме Президенту Ющенку. Це була пісня на підтримку людей, які стояли на Майдані й прагнули зробити свою державу кращою. І тому, за чим мені шкодувати? За тим, що я написав пісню, яка підтримала гідних людей своєї держави? Я гордий з того, шо був учасником тих подій. І з того, що українці показали, що вони дійсно гідна нація, що вони встали з колін, шо вони не бидло, в кінці кінців. Я цим горжуся. Мені, до речі, ніхто за це бабок не обіцяв, ні медалі, ні золоті гори, ні маєтки. Я робив це сам, з власної волі. То чому я маю бути розчарований? Виходить, я тоді маю розчаровуватись у всіх своїх почуттях? Розчаруватися в тому, що я одружений й живу з дружиною? Чи в тому, що я взагалі живу на цьому світі?

Нічого не було помилкою. Я все робив правильно. Якщо треба буде ще раз так зробити – зроблю.

Я оптиміст і взагалі вважаю, що Ющенко – найкращий Президент для України. Просто держава наразі не доросла до такого Президента.

Ми маємо країну рабів, а рабами треба керувати жорстоко. Їх треба карати, бити по руках, саджати в тюрми за найменше правопорушення. А Ющенко – дипломат, мислить по-європейськи. Він спілкується з тими всіма жуліками, які навколо нього, як європейський дипломат.

На вашому сайті написано, що Роман Калин «не знає, що таке війна, але знає, як робити революцію». Скажіть якийсь рецепт революції від Калина?

Мій рецепт – треба, щоб на нас хтось напав. Якась «біда» щоб напала, тоді буде революція у кращу сторону. Чомусь радісні події українців не об’єднують. А взагалі, не знаю я рецепта революції, я ж не революціонер...