Навіщо нам свобода слова?

09 июля 2008, 17:53 - Віктор СЛЬОЗКО

Дякуючи пресі, ми знаємо все. Або майже все. Наприклад, ми знаємо, як працює наш вищий законодавчий орган. Себто, ми знаємо, що він хронічно не працює.

Наприклад. 17 червня Верховна Рада (трибуну якої ніхто, що дивно, не блокував, рубильник в електрощитовій ніхто не вимикав, воду в туалеті ніхто не перекривав) не підтримала в другому читанні законопроект № 1061-5 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Спікер Арсеній Яценюк спочатку аргументував: «Щоденно втрачаємо людей, як на війні!», а потім констатував: «Політичні привиди затуманюють будь-який здоровий глузд!»

І ми знаємо про наслідки такого саботажу. Ось хоча б найбільш кричущі. Одеській прокуратурі вже недостатньо доказів вини студента юридичної академії Фелікса Петросяна, який 12 січня в нетверезому стані убив людину, покалічив ще кількох і спричинив аварію 11 автомобілів. І вже 8 липня джип кортежу одеського голови Едуарда Гурвіца, рухаючись по зустрічній смузі, збиває молоду жінку. Коментуючи нашій вільній пресі черепно-мозкові й черевні травми, а також переломи ключиці й бедра постраждалої, начмед лікарні був лаконічним, цинічним й абсолютно точним: «До нас щоденно привозять постраждалих в ДТП, СТАНДАРТА СИТУАЦІЯ (виділено мною – Авт.), не розумію, чого ви причепились».

Кременчуцька міліція пішла далі одеської прокуратури. З переданих нею днями в суд матеріалів виходить, що директор компанії «Тульчинка-Центр» Леонід Нефедович, який 5 квітня своїм Porsche Cayenne на швидкості 150 км/год. розчавив на смерть трьох пішоходів, просто не зміг загальмувати. Тому «винуватцями трагедії є потерпілі, котрі переходили дорогу в невстановленому місці».

Дякуючи пресі, ми знаємо, що після тяжкої праці з затуманеним політичними привидами глуздом народні депутати Верховної Ради днями підуть у заслужену відпустку з 35 тисячами гривень на оздоровлення крім відпускних (при 17-тисячній, в середньому, зарплаті) й 75-відсотковим державним покриттям санаторних видатків. Преса порахувала, що відпустка законотворців обійдеться платникам податків у 15 млн. грн., не рахуючи 60 млн., які бюджет витрачає на утримання парламентських санаторіїв.

Все це ми знаємо, як знаємо також, що все це – СТАНДАРТНА СИТУАЦІЯ.
І хочеться запитати: а навіщо нам це знання? Свобода слова сама по собі – маячня й привиди в тумані для хворого глузду. Правдива свобода слова – це смертний вирок Азефу після доказів основоположника жанру журналістського розслідування Володимира Бурцева про співробітництво Євно Фішелевича з поліцією. Свобода слова – це імпічмент президента Річарда Ніксона після Уотергейту.

Свобода слова – це «антидержавні» публікації Гюнтера Вальрафа, що видавав себе за алкоголіка, студента, турка, священника і т.п., якого франкфуртський суд присяжних виправдав в 1969-у, зваживши на слова: «Обрані мною методи роботи мали лише крихти порушення прав у порівнянні з тими явищами, котрі мені вдалось оприлюднити». Одним словом, свобода слова – це не свобода оприлюднення, а невідворотність наслідків в разі підтвердження справедливості оприлюдненого. І хай нині в Америці чи Німеччині мажор чи бізнесюк спробує безкарно вбити на дорозі людину. Я вже мовчу про безкарну бездіяльність законодавчих органів.

Свобода слова в українському виконанні – це, на жаль, за Пушкіним: «В порабощенные бразды Бросал живительное семя - Но потерял я только время...»

Виходить, «К чему стадам дары свободы? Их должно резать или стричь»?

В нашому випадку – не ріжуть, а чавлять, зате «стрижуть» на привілеї справно. А далі – вже за Шевченком: «А братія мовчить собі, витріщивши очі»...