Ольга-Гелена, архонтеса ругів

24 июля 2008, 01:21 - Александр МИХЕЛЬСОН

Ви згодні, що «Хельга» нічим не згірша за «Гелену»? Тобто і те, й інше лунає не зовсім питомо для східнослов'янського вуха. Між тим, крім цієї плутанини, про святу рівноапостольну велику княгиню Ольгу-Хельгу, в хрещенні - Єлену, Олену, коли вже по-нашому, ми достеменно не знаємо практично нічого.

Не знаємо, коли народилась. Коли вийшла за князя Ігоря - не знаємо теж. Знаємо, коли народила князя Святослава, атипового русича-завойовника, котрий «чужого бажаючи, своє згубив» (після нього подібне вдалося тільки Леніну, хоча, з іншого боку, у Леніна свого в цьому відношенні взагалі не було).

Ще знаємо, як року по Р.Х. 945-го древляни пояснили свої права князю Ігорю - першому вітчизняному податківцю. Також знаємо, що Хельга-Ольга зробила за це з їхнім аналогом Партії регіонів, і персонально - із князем Малом та усім його Сістем Кепітал.

Проте не знаємо навіть походження святої княгині. Псков, земля Новгородська? Плиська (Пліска), земля Болгарська? Волга, як у середині ХХ століття писав один дуже руськоцентричний підручник? (Це було найсмішніше, бо Волга - це якраз настільки ж «ісконно русская река», наскільки Бранденбург - це було в тому ж підручнику - слов'янський ліс, де наші бились із німцями, тож місце нібито називалось Бранібором...)

Літописи суперечливі; історія - лише політика, обернена в минуле, не більш. І, на жаль, ніяк не менше.

Тим-то науковці й по сьогодні не з'ясували, чому Житіє Ольги твердить, що була вона «од язика варяжска». Це ж бо, бачте, непатріотичний факт - і як такий, він здебільшого замовчується хоч у нинішній українській, хоч у нинішній «великороській» літературі для широких мас. Ну, як от російські шкільні підручники мовчать про «шапку Мономаха», яку насправді подарував московитам татарин, а українські - про дополтавські стосунки Петра Романова й Івана Мазепи...

Повернімось до святої Ольги. Гвалтівник і розпусник Володимир, гопник і теж розпусник Ярослав - княгиня потрапила до доброї компанії, це ясно, всі вони тоді були такі, в усіх країнах. Але ідея зробити пам'ятник Ользі не десь, а в Коростені*, на перший погляд таки відгонить блюзнірством. Ну, ніби монумент Чингісхану в Самарканді, Мєньшикову в Батурині, Ріхтгофену в Герніці.

Сціпіону в Тунісі, Пісарро в Болівії, Постишеву в Україні. Та хіба мало прикладів.

І все ж - це таки лише на перший погляд. Бо ті всі - ось у чім уся річ - були чужі. А Ольга - своя, від яких би там варягів вона не походила.

А для своїх усе нормально. Не вдаючись навіть до прикладів з життя сусідніх Азіоп, візьмемо якнайцивілізованішу Європу. Скажімо, Хлодвіг ще за триста з гаком літ до Ольги розчепірив голову одному надто самостійному підлеглому - і нічого, і вся Франція досі вважає це логічним початком своєї високорозвиненої, і, безсумнівно, глибоко гуманної державності.

Народам - усім без винятку - притаманно в міру збільшення історичної дистанції все більше шанувати діячів не за їхні конкретні діла, а за їхні абстрактні цілі. Якщо це звучить туманно, візьмемо такий приклад: коли б уже названий князь Володимир був кимось із наших лідерів ХХ століття, він заслужив би максимум на знущання істориків. Але як лідер тисячолітньої витримки, він визнаний святим і державотворцем. Особисті негативні риси князя відступили перед його окремими (і не факт, що продуманими) діями - на кшталт хрещення Русі, яке ми збираємось так пишно вшановувати.

Коротше, деякі правителі, як деякі сорти бетону та спиртних напоїв, тільки міцнішають із віком.

Десь те самісіньке, слід гадати, стається і з Ольгою. Десять з половиною століть міфотворчості дали княгині і звання «королеви ругів», перед якою спасували лідери тодішнього ЄС Оттон та Адальберт; і честь «архонтеси», в яку безнадійно закохався правитель тодішніх США - Костянтин Багрянородний; і імідж першої імператриці, яка ввела не найгіршу на той час адміністративну та бюджетну систему.

А тричі - за переказом - покарані древляни... Що ж, це просто явище у дусі часу. Як і сам переказ. Очевидно, якби для людства першим магічним числом була не трійка, а, скажімо, четвірка, древлян було б покарано чотири рази; і до поховання живцем, порубання мечами та спалення додалось би, наприклад, отруєння неякісною медовухою, чи що там вони зловживали на їхніх учтах.

Врешті-решт, якщо вимагати від предків нашої сучасної людяності, то краще навіть не думати, як нас судитимуть наші нащадки...

Єдина незрозуміла річ - це чому мої земляки-древляни вирішили зобразити Ольгу з лілеєю в руці. Ця символіка більше пасувала б Анні Руській, королеві Франції.

Утім, з іншого боку, не зі смолоскипом же княгиню зображувати? Тим більше, в Іскорості :)

* Повідомлення УНІАН від 23.07.2008