Колись ми теж фестивалили

Написать комментарий 0
Версия для печати 

Взявши участь у яремчанському дні сучасної української культури, я усвідомив, що ніколи ще не був на тому, що тепер називається фестивалем. На жодному з тих фестивалів, куди останніми роками їздиться ціле літо, а окремі середовища молодих взагалі проживають літо від одного фестивалю до іншого. Того дня було файно, але раптом пригадалося – ми ж колись також фестивалили. Фестивалили зовсім не так, але дуже гостро. Як там у віршику – сів шпак на шпаківню і щось сказав якомусь півню, що ти не можеш так як я, так як ти не можу я…

Дванадцять років тому, десь у ці дні, в Україні відбувся перший міжнародний фестиваль відеоарту. Тоді ще надто добре розумілося, що таке відеоарт. Але ми придумали провести власне щось таке пробне. Нам дали тисячу доларів.

Більше, ніж половина цих грошей пішла на кількасот примірників буклету з нашими роздумами про відеоарт і переліком прийнятих на конкурс фільмів (тоді чомусь дуже йшлося про те, щоби художні акції, всілякі перформенси та інше скороминуще залишило по собі поліграфічний слід).

Нарешті всі зібралися у Франківську. Прибули автори з Києва, Одеси, Запоріжжя. Як не як фестиваль міжнародний. З Північної Кореї, зрозуміло, приїхати не змогли, але кілька фільмів на касетах все ж передали. Місцем проведення вирішили зробити приватну хату у горах – приємно і дешево. Потрібну організаційну техніку – телевізор «Електрон» і японський ще залізний відеомагнітофон – загорнули у капу, довезли у підміському поїзді і донесли горбами до хати.

Перегляд відбувався в саду. Крім конкурсних дванадцяти робіт подивилися ще пару інших касет, бо мистецтвознавці, фотографи і художники з Франківська, запрошені на фестиваль, взяли із собою ще якісь трилери та еротику, бо мали вдома такі цінні касети. Справедливе журі присудило гран-прі (інших нагород не передбачалося) франківському двохвилинному фільмові «Втеча до Єгипту».

Фільм справді дуже гарний і глибокий. Ми самі його зробили кілька місяців перед тим позиченою камерою для домашнього відео. Увага! Отриману винагороду ми поділили порівну між усіма – режисером, оператором, автором сценарію, акторами. Серед чотирьох акторів, щоправда, двоє були дуже малими дітьми. Ясно, що вони не дістали нічого, бо це було би зовсім не педагогічно. А на останніх шістдесят доларів влітку дванадцять років тому ми купили кілька відер м’яса, кілька відер помідорів, пару хлібів. І влаштували бенкет для всіх учасників.

Цікаво, що саме на нас закінчилася на складах лісокомбінату препишна горіхова настійка (міністерство охорони здоров’я заборонило її робити далі, але не заборонило випродати рештки). А гірський Десятин завдяки фестивалю ні з того, ні з ового зайняв у підсумковому рейтингу українських культурних центрів п’яте місце. Під кінець фестивального дня ще вибухнула граната. Але то вже інше.